| Chapter 2 |
1 | ¶ Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? |
2 | Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця: |
3 | Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута! |
4 | Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! |
5 | Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді: |
6 | Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. |
7 | ¶ Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. |
8 | Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі! |
9 | Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський... |
10 | ¶ А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі: |
11 | Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням! |
12 | Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється! |